Тренинговый центр
«Мастерская визуальной психодиагностики»

Задать вопрос
Задать вопрос
I'm not a bot
Книга «До того берега ріки...»
Книга «До того берега ріки...»
Печатные книги: 

80 грн. (Украинa)

До збірки творів Володимира Тараненко ввійшли фантастичні оповідання, вірші та фотографії різних періодів життя

Для широкого кола читачів. 

Содержание 
ОПОВІДАННЯ
Ліхтар для гуманоїдів
0
Мільйон доларів за кожну мить
0
Драбина, або Зіпсована відпустка Штаса
0
Поріг гальмування
0
Портрет без натури
0
Трибунал
0
Нова програма
0
Аномалоскопія
1
     – Ви повинні якнайдосконаліше провести розслідування. Мистецтво – один із фронтів ідеологічної боротьби, а на фронті ніколи не буває без жертв. Пам’ятайте про це, і бог у поміч, полковнику!
     Слухавка настирливо запищала в самісіньке вухо, нагадуючи, щоб її поклали і негайно взялися за виконання наказу. Хоча б тому, що по каналу спецзв’язку з полковником держбезпеки розмовляв сам Третій Голова Сенату.
     – Вкоротив собі віку на власній дачі п’ятий художник Академії. За півтора року п’ятий, увінчаний всіма почесними лаврами великий митець республіки. Це якщо не рахувати кільканадцять дрібних ремісників з пензлем у руках. Їхні смерті, полковнику Каро, вдалося зіпхнути республіканській прокуратурі.
     – Поїхали, – буркнув Каро, щільно закриваючи шторки вікна автомобіля.
     Занадто яскраве миготіння вулиць міста втомлювало його натруджені над паперами очі. Ад’ютант вибачливо втрутився:
     – До дачі художника вам зручніше буде вертоліт, пане полковнику. Триста…
     – Поїхали. Тюрма А-О-п’ять-біс-три. В салоні автомобіля тенькнув зумер. З кабінету встигли перемкнути.
     – «Сьомий-один». Так… зрозуміло. Матеріали зніміть на відеоплівку, я, можливо, забарюся з приїздом. Робіть, як і в попередніх випадках. Усе збігається? Чудово. Працюйте.
     Чудового, відверто кажучи, було мало. Спрацьовує якийсь один і той же механізм, перед яким він, полковник Каро, поки безсилий. А можливо, все банальніше.
     – Об’єкт п’ять-біс-три? «Сьомий-один». Підготуйте до мого  74 приїзду в’язня Анхело Такрафа. Для виїзду на місце дізнання. Досить двох і мій ад’ютант.
 
     У лісі можна було глибоко дихати, нюхати, торкати і широко ступати. У лісі можна було не розмовляти, не думати, не прикидатись і, врешті-решт, не так боятись. І не очікувати. Ліс був, як минуле. Приватний заказник Розпоряджувальної Ради Сенату. Один із найближчих у пригожому стані. Тобто є багато дерев і їм не заважають рости. І дуже мало людей.
     – Сумнівів у вас немає, Анхело?
     – Як і у вас, полковнику. Я ще не божевільний, а до цього могла домізкуватись і дитина, яка хоч раз потримає пензля в руках.
     – Цебто художник?
     – Нормальна дитина. Та хто завгодно, якщо тільки він з того боку «завіси». Всіх інших чекає в найкращому разі фінал п’ятьох.
     – А в гіршому?
     – Увійти до колекційного зібрання Академії і чекати смерті. Добре, якщо тільки, приміром, від алкоголю… А їхні картини їх самих будуть убивати повільно! Тому вони поквапляться пода- рувати свої полотна вашим правителям, щоб ними прикрашали зали великих і маленьких засідань!
     – Охорона далекувато, але попрошу не так гучно. Я не веду протокол.
     – Перепрошую, пане полковнику, я не помітив.
     – А щоб ви все-таки порадили, Анхело?
     – Для того, щоб не вмирали художники, чи для нової зі- рочки на ваших погонах і кількох томиків нової справи за моєї участі?
     – Ну про друге я міг би інакше потурбуватись, а от пер- ше…
     – Тут все ясно як божий день. Зламайте геть усе. Поверніть людей обличчям до елементарної радості буття, до елементарної правди відчуттів. Художники перші відчули, що наше зорове сприйняття світу аномально змінилося. Як це трапилось? І чому саме блакитний і зелений кольори з усією їхньою гамою відтінків? Тут морока для психофізіологів. Мені тільки зрозуміло, що  75 справа не в біології нашого організму. Медицина тут безсила. Мастисті пробували лікуватись, ви бачите, до яких ліків урешті- решт це дійшло.
     – Ви поки що мене мало переконали, Анхело.
     – Я намагаюсь, полковнику. Як вам пояснити явне? Бачити – значить відтворювати заново з елементів щось цілісне, і тут кожен із нас на свій лад мастак. Може, тому й існує живопис, що світ і людина однаково творці. Ви розірвали між ними ланцюг, зганьбивши людину до механічного елемента своїх штучних надсистем і згубили навколишню природу, переборюючи її в своїх цілях. Екологічні катастрофи? Ні, страшніше, тоді ще був якийсь опір безглуздю, а от коли з’явилося на попелищі всього ерзац-середовище, штучні міста, штучний небозвід і синтезована вода, регламентоване буття і регламентована душа… Кільце замкнулося. Найперше ми втратили здатність творити гармонію звуків і відчувати поезію каменю. Але скільки було тих, хто це зрозумів! Відеоекрани працюють цілодобово, і міста аж репаються від так званих функціональних мелодій. Світ не збожеволів, і хворі не наші очі – хворі ми самі. Брехня, колись ми відчували всю гаму кольорів, і ось чи не остання гармонія природи відчужується від нас. Ми інородці тіла для еволюції. Ганебний закапелок, змертвілі скам’янілості, яких колись вивчатимуть палеонтологи майбутнього. Хто це зрозумів із тих, хто ще міг щось творить, – спокій втратив. Тут ви безсилі.
     – Анхело, це прописні істини всіляких заколотників! Щонебудь суттєвіше!
     – Суттєвіше? Ось дивіться! Небо зараз не жовтаво-сіре, а ніжно-блакитне!.. Блакитне, а не жовто-сіре! Придивіться! Блакитне! І хвоя оця зелена, зруділа на кінчиках і густо-зелена! Не сіра!
     Рука Анхело на мить вхопилась за небо і впала донизу, ніжно доторкуючись до гострих хвоїнок. 
     Полковник іронічно подивився на нього. Лише на одну мить, у стані навіювання, він побачив картину навколишнього в якихось незвіданих до цього ефемерних барвах і враз прийшов до тями й заспокоївся.
     – Вся рота йде не так, один солдат чвалає в ногу! – іронічно всміхнувся він. – Мільйони людей, навіть більше, покоління –  76 і кілька розумників зі своїми спектрами. Для політичної боротьби використовуються будь-які докази, я вас розумію, Анхело. – Полковник вже впевнено ковзнув поглядом на жовтаве від сонця, що заходить, світло-сіре небо і попелясту ялину. – Уявити можна що завгодно. Художники стали жертвами психонавіювання. У їхній крові чого тільки не знайдено – цілий арсенал наркотиків. Пси- хоз, пане художнику, і, можливо, цілеспрямовано викликаний. Надалі ми будемо більше пильнувати наших великих митців.
     Анхело різко заперечливо захитав головою і хрипко розсміявся:
     – Е, ні, буде і шостий, і сьомий… Ви переписали всі книги, проробили санацію минулого, та бога за бороду не вхопиш… Доки всі туди не підемо! Ще, може, і ти теж… Каро. Ти уважно колись слухав мої лекції…
     – Досить! Досить, Анхело!
     Полковник відсахнувся від простягнутої руки сліпого художника і, не оглядаючись, швидко пішов назустріч конвою.
     А старий, опустившись на траву, встиг проповзти кілька кроків на колінах по справжній траві і лісовій підстилці. Був другий місяць літа…
Володіння магнатів
0
До того берега ріки…
0
З історії містобудівництва
1
     Голова журі під доскіпливим прицілом телекамер вичекав паузу і раптом зніяковіло посміхнувся завмерлому залу, по закутках якого живуча луна ще перегукувалася його пишними титулами.
     – Шановні глядачі! Шановні лауреати і учасники конкурсу! Шановні судді! Протягом багатьох днів ми невтомно переглядалиі подовгу обговорювали кожний із надісланих нам проектів генеральної реконструкції міста, з якого ведеться зараз ця передача. Щойно ми всі з вами на екрані знову побачили його сьогоднішній архітектурний портрет. Сумна то картина! Молоді сили вирішили перебудувати місто. Зберігши його історію, повернути йому другу молодість. Але народження – процес завжди відповідальнийі вимагає завжди правильного перспективного планування. Якви всі заусміхались! Приємно мати справу з молодими! Це добре, що тут вас більшість. – Голова знову перечекав паузу. – Отже, ми побачили багато чудових проектів, зустрічались просто славні, але у виборі того єдиного я і мої колеги були одноголосні! Так трапляється дуже рідко. Конкурс, як ви знаєте, проводився цілком таємно. А авторів проекту ми зможемо побачити тільки сьогодні, у цьому залі разом з вами. На екрані ви маєте змогупереглянути проект-переможець. Красень, чи не так? Здається, таємниці приходить кінець – мені несуть реєстраційний пакет. Експерти саме оцінюють його цілісність. Я радий, що честь журі не потерпіла. Хвилинку! Розрізаю пакет! – У глибокій тишібуло чутно, як рветься цупкий папір. Голова нарешті розгорнув папір і щось про себе прочитав. Його обличчя навіть змінилось від раптового здивування. – Я перепрошую, але тут тільки два абсолютно незрозумілих для мене слова: «Буратіно» і «Всезнайко». При цьому «Всезнайко» під тризначним реєстраційним номером. Цікаво, де їх стільки наплодилось? Що ж нам діяти? Я все-таки з вашого дозволу запрошу на естраду і «Буратіно», і «Всезнайка». Тільки щось я нікого не бачу. Ага, ось надійшла із залу записка. Прочитаємо: «Група “Буратіно” не може бути присутньою на торжестві, так як у такий час вона вже готується до сну. “Всезнайка” ще не в змозі самостійно рухатись. З повагою, повноважний представник групи “Буратіно”». Ну, що ж, запрошуємо повноважного представника. Прошу, прошу!
     Телекамери віртуозно затанцювали, полюючи поміж головами на молоду дівчину, що підвелась з якогось ряду. Дівчина відхвилювання так погарніла, що телеоператори із задоволеннямвзяли найбільший план. Та вона, з легкістю пробігши зал, вже хитро сховалась за дебеленькою спиною голови, який раптом зі світською галантністю кавалера поцілував їй ручку.– Ми всі в захоплені вашим колективним проектом! Одначе кого ж представляєте, шановна панночко? Назвіть нам нарешті імена володарів «Гран-прі» нашого конкурсу! Не мучте!
     – Я із задоволенням зараз це зроблю, шановний маестро!І хоча вони дізнаються про свою перемогу лише завтра вранці, ми, дорослі, відзначимо дружним «Віват» підготовчу групу«Буратіно» з дитсадка №42 нашого рідного міста і їхнього незамінного друга і улюбленця, ігровий комп’ютер «Всезнайко»!Віват, друзі!
     Дівчина здивовано поглянула на принишклий, сторопілий зал. І злегка насупила бровенята, як перед дітьми, що нашкодили.
     – Перемогли наші з вами діти! Шановні дорослі! Уже кілька років у нас працює універсальний ігровий комп’ютер, спеціально пристосований для діалогів із дітьми. Для них це – чудоріч! Улюбленою грою для дітей стала гра-подорож казковими містами, містами майстрів і чудес, містами майбутнього. Пам’ять комп’ютера зберігала силу-силенну варіантів невичерпної дитячої творчості! Ми навіть не уявляли раніше, що то забагатство! Перші це зрозуміли тати і мами наших дітей, середних знайшлися програмісти й архітектори. Вони прийшли на допомогу, вражені багатством і красою дитячих проектів. Ось так ми всі й перемогли! Останні свої слова юна вихователька мусила прокричати вмікрофон, пересилюючи хвилі овацій, що наростали…
Похмурий день
0
Сум’яття
0
Атака
0
Метемпсихоз
0
Місто змарніле
0
ВІРШІ
ФОТО
У нас на сайте

г. Киев

+38 (097) 247-86-72

masterskaya.diagnostiki@gmail.com

 

Эзотерик-студио «Город Мастеров»

г. Киев ул. Терещенковская, 13, подъезд 1, цокольный этаж.

+38 (044) 235 12 12

+38 (050) 612 67 02

+38 (097) 880 78 29

www.gorodmasterov.kiev.ua

Закрыть
Издательство: Ника-Центр, 2016 г. Твердая обложка, 160 стр.
Комментарии: 1
Добавить
Ольга
24 июня, 22:22
книга очень хорошая, добрая, трогательная местами пронизана болью и сентиментальностью. Моя из самых любимых, есть в ней и повести и стихи, мысли автора Владимира Тараненко которые были написаны на протяжении всей жизни, так сказать для души. Легко читается, как и все творения Владимира Ивановича, те, кто знал лично Тараненко, эта книга между строк будет рассказывать об авторе то, что он переживал, чувствовал, о чем мечтал, как думал. Очень глубокая книга, каждый раз читая, наталкивает на размышления, что ведешь не зримый диалог с автором. Спасибо огромное за эту книгу.

Добавить комментарий

Закрыть